Мало хто знає про особливу категорію рибалок-відлюдників, яких понад усе ваблять … гори. На Львівщині таких одиниці, і коли їм щастить потрапити, скажімо, у нацпарк “Сколівські Бескиди”, то казкова дійсність майже завжди перевершує найсміливіші сподівання, і для цього є вагомі підстави, адже недаремно ці благословенні місця називають царством дикої струмкової форелі, або як ще її називають по-місцевому – пструга (назва “пструг”, можливо, походить від слова „строкатий”). До будь-якого місцевого струмка чи річки можна джипом доїхати зі Львова за кілька годин.
А й справді, хіба можна залишитися незворушним, коли в останньому промінчику сонця, у стрибку над шумливим, стрімким потоком на мить з’явиться, наче примара, кілограмова плямиста рибина. Здається просто фантастичним, з якою швидкістю цей сутінковий привид рискає в бурхливій течії. Поведінкою форель чимось нагадує вовка: вдень її не побачиш, вона ховається у завалах чи під камінням, а на зорі, у холодному миготінні зірок настає час для полювання. Правду кажуть рибалки-самітники, що іноді пструги, спонукані хижацьким інстинктом, можуть навіть схопити у віртуозному сальто, кинутий у воду рубіновий недопалок сигарети.
Не менш видовищним є й спостереження за масовим ходом форелі у верхів’я на нерест наприкінці осені та на початку зими. Стоячи в чоботях у воді, можна відчути, як рибини торкаються ваших ніг, пересилюючи течію.
На жаль, цих підводних створінь у гірських річках Львівщини нині небагато, і оптимальні 24 кг риби на гектар водних угідь є не скрізь. Як стверджують науковці, в цьому винуваті катастрофічні паводки минулих років, останні надто спекотливі літа, а ще, звичайно, не обходиться без випадків браконьєрства. Та й росте пструг у природних умовах доволі повільно – додає лише 40 гр ваги на рік, отже, дорослою риба стає лише через три роки свого життя.
Як розповів провідний інспектор-мисливствознавець нацпарку Василь Гошовський, цю рибу можна зустріти тут на висотах до 1000 метрів над рівнем моря і найбільш форелевеми можна назвати річки Опір, Рибник, Орява, Опір, Кам’янка та Стрий. Вона полюбляє здебільшого ділянки з течією від одного то трьох метрів за секунду і доволі холодну воду (щонайбільше 16 градусів С), а ще полювати на личинок волохокрильців, що засвідчують регулярні дослідження іхтіологів.
Про смак форелі годі й казати – це, без перебільшення, цісарський привілей! Підсмажити форель на кленовому вугіллі – найвища насолода для гурмана.
Пструга справедливо називають чутливим індикатором чистоти навколишнього середовища. Форель, яка живе у річках нацпарку “Сколівські Бескиди” відрізняється від тої, яка мешкає, скажімо, поза межами заповідних територій, у таких карпатських річках, як Бистриця, Тиса, Тересва, Теребля, Латориця, Уж, Свіча, Стрвяж та Стрий. Як засвідчили свого часу дослідження науковців Львівського університету ім. І.Франка, за межами заповідників можна впіймати рибину, яка накопичила в собі небезпечні отрути. Вміст солей важких металів у її організмі перевищує будь-які норми і вкотре вказує на надто низьку екологічну культуру наших господарників.
Та все ж не тільки своїм делікатесним м’ясом приваблює ця риба культурного рибалку, для якого притягнути найбільший екземпляр та засмажити його на пательні не є заповітною мрією. Тут ідеться про найбільш витончену мистецьку рибальську майстерність: основне – перехитрити це гарне створіння, а потім... обережно звільнити й відпустити.
Принцип “упіймав-відпусти” давно став популярним на Заході, де рибалки особливо переймаються збереженням рибних багатств. Ловити заради задоволення – ось мабуть, правильний напрямок для примноження й вітчизняної популяції форелі. Не можна не погодитися з твердженням досвідчених рибалок про те, що саме у ловлі форелі чи не найбільше присутні елементи загадковості та вишуканості. Аби обманути її з допомогою штучної мушки, слід докласти неабияких зусиль, це не те саме, що сидіти й тупо дивитися на поплавок. Ледь помітний посміх струменів швидкої води, сонячні зайчики у бризках, хіба може щось краще заспокоїти знервованого щоденними турботами городянина.
Вміння майстерними рухами вудлища „тримати” в повітрі десяток метрів жилки та скеровувати наживку точно у потрібне місце вважають вищим пілотажем для рибалки. А виготовлення імітації мушки чи личинки, без перебільшення – справжнім мистецтвом. Їх роблять із кольорових шовкових ниток, пір’я, хутра, які кріплять до гачка. Виготовляючи їх, можна або орієнтуватися на оригінал мушки чи личинки, яка існує в природі, а можна й імпровізувати на свій смак.
Історія ловлі форелі на штучну мушку сягає глибини віків. Є свідчення про те, що, можливо, першими досягли неабиякої вправності у такій риболовлі македонці у третьому тисячоліття до нашої ери. Є відомості, що у Франції та Іспанії в такий спосіб ловили й раніше, але новітні традиції такого полювання на форель походять із Великобританії. Англійські поселенці перейняли це мистецтво від американських індіанців, які ловили рибу на приманку, зроблену з оленячого хутра. Нинішній інтерес до такої риболовлі спричинив до створення в світі цілої індустрії з виробництва спорядження та популярного напрямку в літературі. Численні клуби зібрали мільйони таких рибалок.
Воно й зрозуміло, адже хіба щось можна порівняти з тим, як навіть невеличка форель у кидку хапає приманку, а вудилище вигинає дугою і ледь не вириває з рук. Тут можна й не встояти на слизькому річковому камінні. А емоцій – аж через край!
Якщо пощастить по-справжньому, то у бінокль рибалка може підгледіти, як пструга намагається зловити його конкурент – ведмедиця з ведмежатами. Клишоногі або завмирають і подовгу сидять за перекатом, вичікуючи здобич, або ж гасають мілиною. Бризки від ударів важкої ведмежої лапи розлітаються далеко навкруги. Коли схопити рибину не вдається, то бурмило може навіть голосно рикнути від розпачу... Як справжній рибалка.

www.huntingukraine.com